Добре відомо, що на всіх етапах повстання значною була питома вага у загонах І. Сірка, які мали великий воєнний досвід.

Зв’язки І. Сірка зі С. Разіним не могли не привернути увагу воєводської адміністрації. Тому в 1672 р. кошовий отаман був схоплений полтавським полковником Ф. Жученком і переданий представникам царських властей. У квітні 1672 р. І. Сірка було відправлено етапом спершу до Москви, а потім до Тобольська. Старого козака опанували думки про волю, про рідну землю, безкраї південні степи.

Запорожці писали до Артема Матвєєва: “…смиренно молем: умилосердись яко отец над чады, чтоб милостивым твоим ходотайством калмыки и чайки и хлебные запасы присланы были к нам и полевой наш вождь добрый и правитель, бусурманам страшный воин, Иван Сирко к нам был отпущен для того, что у нас второго такого полевого воина и бусурманам гонителя нет…”.

Повернувшись, легендарний кошовий отаман влітку 1673 р. прибув на Січ і зразу ж розпочав підготовку до походу на Крим.

В останні роки життя І. Сірко, незважаючи на похилий вік, продовжував активну політичну діяльність. Під його керівництвом козаки здійснили кілька успішних нападів на одну з найбільших у пониззі Дніпра турецьку фортецю Кизикерман та Тамань. Одночасно І. Сірко продовжував боротьбу з гетьманом І. Самойловичем.

Майже до останніх днів життя легендарний кошовий отаман залишався на переднім краю боротьби з ординцями. Навесні 1680 р. він розпочав підготовку до нового походу на Крим. Одначе 1 серпня 1680 р. І. Сірко не стало.

Його називали “славний кошовий”. Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той “їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста…”.

Безперечно, й І. Сірко властиві були людські слабості. Це була імпульсивна, пристрасна натура. Але, безумовно, не ці риси характеру визначали особистість і політичний портрет кошового отаман.

Кошовий отаман завжди і в усьому був прихильником ідеї незалежності Запорожжя.

Ось чому не просто авторитетом і популярністю, а й глибокою любов’ю користується на Вкраїні цей діяч.

Особливу популярність у народі користувалося ім’я СЕМЕНА ПИЛИПОВИЧА ПАЛІЯ (Семен Паливода). Про нього складено багато пісень і дум, його дії відображені у документах російської і польської урядових канцелярій, він згадується у літописах тієї пори. Народ наділив його надприродною силою і дивовижними рисами характеру. В. Б. Антонович пише, що у народних переказах “Палій обдарований надприродною фізичною силою а знаннями таблиць ведення війни: він стріляє з гармат, заряджаючи їх “навхрест”, проїзжає незримим через ворожий табір і т.д. Могутність його настільки велика, що окрім його власного випробуваного коня жоден із скакунів не тільки не може витримати на собі багатиря, та падає на землю від одного доторку його руки”. “Палій був лицар-богатир, - сказано в одному народному переказі, - і вмів він від всячини замовляти” тому ніхто не міг його перемогти, ні взяти у полон, куля його не брала; шабля його важила 5 пудів, кварта, якою він пив, - на піввідра об’ємом. Якщо козак провинився то Палій у покарання змушував його нести свою шаблю, - “стогне під тягарем бідняк, а козаки над ним сміються”.

Народився Семен Палій у Ніжинському полку (м. Борзня). Наприкінці 70-их років пішов на Запорожжя, де відзначився адміністративними здібностями та сміливістю; там здобув собі прізвище Палій.

С. Палій бере активну участь у походах на турків. Не викликає сумніву і те, що майбутній керівник визвольної боротьби козацтва здобув добру освіту в Київському колегіумі.

Подальший життєвий шлях С. Палія пов’язаний з Правобережною Україною. Він у числі перших полковників одержав дозвіл польського короля на поселення у Фастові і формування тут козацького полку. Прибувши у місто, С. Палій розгорнув активну діяльність, спрямовану на колонізацію краю, створення численних слобід, населення яких користувалося певними привілеями. Поступово зростало населення й самого Фастова, який перетворився в надійно укріплену фортецю.

У походах проти турків і татар керовані С. Палієм козаки розгромили татарські чамбули у південних степах, здійснили напади на фортеці Очаків, Акерман, Кизикермен, Бендери та інші. Один із турецьких воєначальників казав очевидцеві цих подій: “… мовиль, ми боїмося Палія вашого; він не дасть нам виступити, тут, мовиль, нас і переб’є… слава про грізного воїна у нас велика, і ми нікого так не боїмося, як його, та нам і самим хочеться поглянути, який же він із себе”. Турецькі воєначальники відчули на собі силу козацької зброї та воєнної майстерності С. Палія.

Документи фіксують, що перші серйозні су