Дві тенденції в країнах ЦПСЄ в повоєнний час.

Суть народної демократії

Таким чином, прогресивні можливості, які були закладені перемогою над фашизмом, не були реалізовані внаслідок відомих причин, хоча в перші після воєнні роки в країнах ЦПСЄ навколо питання вибору шляху боролися дві тенденції: демократична і тоталітарна. Боротьба між прихильниками тої і другої

не була мирною, як це стверджували радянські історики. Ніде до влади комуністи не прийшли мирним, парламентським шляхом. Насильства і репресії всюди супроводжували встановлення системи тоталітаризму. В Чехословаччині – це лютневий комуністичний переворот 1948 року, в Угорщині – розгром “Угорської спільності” і фізичне усунення керівників найбільш сильних партій – опонентів комуністів – Партії дрібних сільськихгосподарів та Соціал-демократичної партії, в Румунії – відкритий терор проти “історичних” партій: Націонал-царністської та Націонал-ліберальної, в Польщі – кривава війна проти прихильників Миколайчика та крайовиків.

Форма політичної організації суспільства, що утвердилася в ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи, отримала назву народної демократії. Її в 1944 році придумав Сталін на противагу реальній демократії Заходу. Але у жонглюванні цим терміном він не був першим.

Спільності та відманності політичних режимів СРСР та соціальстичних країн ЦПСЄ. Становлення міждержавних взаємин

На 1948-1949 роки із завершенням націоналізації та розгромомполітичних сил опозиції в країнах ЦПСЄ насаджується тоталітарна система, що на довгий час стало трагедією народів регіону.

Тоталітаризм в країнах народної демократії мав певні відмінності від радянського тоталітаризму, хоча тоталітарна система кожної окремої країни мала й свої специфічні характерні риси. Деякі з них служили комуністичним лідерам колись демократичних країн як прикриття від критики з боку Заходу. Проте імітація багатопартійної системи в Польщі, НДР та Чехословаччині навряд чи когось могла ввести в оману оскільки визнння дозволеними партіями керівної ролі комуністичної партії в суспільстві, окрім гіркої іронії, нічого більше викликати не могло.

Відмінністю було також визнання селянської трудової власності на землю, що помішало комуністам в деяких країнах (Польща, Югославія) здійснити колективізацію сільського господарства. Причини, котрі заставили комуністів піти на цей крок, були скоріше історичними, аніж ідеологічними. На відміну від Російської імперії, де віками панували общинна власніть на землю з її частими переділами, в наслідок чого не виробилася психологія земельного власника, в означених країнах традиційно закріпилась індивідуальна приватна власність на землю.

Мали місце відмінності в ступені націоналізації приватної власності. Якщо в Росії після 1917 р. націоналізували навідь велосипеди, якщо вони належали так званим буржуасним елементам, то в НДР, Польщі, Угорщині, Югославії в значній мірі функціонувала дрібна приватна власність, хоча її можливості і ріст були обмежені найрізноманітнішими адміністративними заборонами тощо.

2. Болгарія

Болгарія в 1944 – 1948 рр.

Уряд філова 1 березня 1941 р. підписав угоду про приєднання Болгарії до Троїстого союзу, чому при сприянні Німеччини передував поділ Добруджі між Болгарією та Румунією 7 вересня 1940 р. Потуги радянської історіографії доказати, що Радянський Союз прагнув недопустити угоди між Болгарією та Німеччиною, - несерйозні, оскільки після підписання пакту про ненапад, секретних протоколів 23 серпня 1939 р. та договору про дружбу 28 вересня 1939 р. між Сталіним та Гітлером наступило зближення та взаєморозуміння. Мало значення й те, що до війни економічно Болгарія орієнтувалася на Німеччину. Внаслідок кардинальних змін воєнно-стратегічної ситуації в Центральній та Південно-Східній Європі, болгарське керівництво було поставлено перед трудною ділемою і попала в сферу притягання фашистської Німеччини. Саму акцію приєднання до фашистського блоку болгарське суспільство сприйняло неоднозначно, про що свідчить неучасть Болгарії, як стателіта Німеччини, в бойових діях на радянсько-німецькому фронті та поява руху Опору у формі Вітчизняного фронту (1943 р.), куди ввійшли ліві та центриські партії – Болгарська робітнича партія, ліве крило СДП, ліве крило Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), група “Звено”. Як першочергові завдання програма Вітчизняного фронту ставила визволення країни від фашистів, вступ в антигілерівську коаліцію, встановлення в країні народної влади. Що розумілося під останнім, мабуть, добре було відомо лише фундаторам із з