До якоїсь міри відповідь на це питання дав відомий фізик, один із творців квантової механіки В. Гейзенберг у своїй книжці «Фізика і філософія».

«Весь спосіб нашого мислення,— писав Гейзенберг,— формується у нашій юності завдяки тим ідеям, з якими ми в цей час стикаємося, чи завдяки тому, що ми всту­паємо в контакт з видатними особистостями, у яких ми вчимося. Цей спосіб мислення справлятиме вирішальний вплив на всю нашу повсякденну роботу, і внаслідок цього цілком можливі утруднення в процесі пристосу­вання до зовсім інших ідей і систем мислення. Друге міркування полягає в тому, що ми входимо до складу суспільства чи колективу. Це суспільство зв'язують спільні ідеї... Ці спільні ідеї можуть підтримуватись авторитетом церкви... чи держави і... дуже важко відійти від загальноприйнятих ідей, не протиставляючи „себе суспільству» '.

Отже, за ідеалістичними, а інколи й відверто релі­гійними висловлюваннями вчених буржуазного світу треба вміти бачити не тільки їх безпосередній світо­глядний зміст, а й соціальне підґрунтя. Є, звичайно, серед цих людей відверті, войовничо настроєні ідеалісти й містики, які ведуть відкриту боротьбу з матеріалізмом. Але в і вчені, які стоять на стихійно-матеріалістичних позиціях, а їх висловлювання подібні до релігійно-ідеалістичних тільки зовні і по суті справи є лише відображенням пануючої в буржуазному суспільстві ідеології, а також поширених на Заході філософських забобонів.

У сучасних капіталістичних державах релігія ли­шається істотним елементом громадського життя, а ре­лігійність не тільки є багатовіковою традицією, але й активно підтримується і насаджується. Такий стан речей не може не справити помітного впливу на вчених, які живуть і працюють в умовах сучасного суспіль­ства. Отже, часто їх релігійність — це релігійність, яка йде від традиції, від способу життя, від суспільного устрою, в якому існує і формується людина. Хоч безумовно, мають значення і ті гносеологічні причина відтворення релігійних уявлень. За відсутності послідовного діалектико-матеріалістичного підходу до розуміння явищ природи і суспільних процесів вони можуть сприяти формуванню релігійних поглядів.

Деякі вчені на Заході, розуміючи неспроможність і наївність традиційних релігійних уявлень, проте не можуть відмовитися від ідеї бога взагалі і прагнуть надати їй науковоподібної форми. Так, американський фізик Ч. Таунс, один із творців лазера, лауреат Нобе­лівської премії, називає богом «вищу доцільну силу». Відомий фізик Р. Міллікен свого часу ототожнював бога з «раціональним порядком і впорядкованим розвитком».

Найбільш рішуче висловився щодо цього А. Ейн­штейн: «Я вірю в бога Спінози, який проявляється в гар­монії усього сущого, але не вірю в бога, який займається долями й діяльністю людей»!

Дуже важливо підкреслити, що, коли йдеться про релігійність буржуазних учених, необхідно розрізняти релігійні помилки вчених і свідомо розроблювані філософами-ідеалістами і релігійними теоретиками відверто релігійні й ідеалістичні концепції.

Природознавство і філософія. «...Природознавство прогресує так швидко,— писав Ціолковський ще на почат­ку нашого століття,— переживає період такої глибокої революційної ломки в усіх галузях, що без філософських висновків природознавству не обійтися ні в якому разі» .

У давнину філософія фактично зливалася з природо­знавством. Це була так звана натурфілософія. Вона роз­глядала природу як єдине ціле, витлумачуючи її при цьому суто умоглядно. В епоху Відродження натурфілософія протистояла середньовічній схоластиці і висунула ряд глибоких ідей, за змістом своїм матеріалістичних і діалектичних, у тому числі ідею нескінченності світу й незліченності світів, а також ідею збіжності проти­лежностей і уявлення про нескінченно велике і нескін­ченно мале.

Натурфілософія, писав Ф. Енгельс, «заміняла неві­домі ще їй дійсні зв'язки явищ ідеальними, фантастич­ними зв'язками і надолужувала невідомі ще факти вигадками, поповнюючи дійсні прогалини лише в уяві. При цьому вона висловила багато геніальних думок і пе­редбачила багато пізніших відкриттів, але немало також наговорила і нісенітниць. Інакше тоді і бути не могло. А тепер, коли нам досить глянути на результати ви­вчення природи діалектичне, тобто з точки зору їх влас­ного зв'язку, щоб дістати задовільну для нашого часу «систему природи», і коли свідомість діалектичного характеру цього зв'язку проникає навіть у метафізичне вишколені голови природодослідників всупереч їх волі,— тепер натурфілософії прийшов кінець. Всяка спроба вос­кресити її не тільки була б зайвою, а була б кроком назад.

Тільки природничі науки здатні розв'язувати зав­дання, пов'язані з вивчення