Згідно з офіційною версією, що викликає чимало сумнівів, поет застрелився 14 квітня 1930 р., коли Бріків не було в Москві, і мати Маяковського повторювала: “Якби була Ліля, цього не сталося б...” Куля, що обірвала його життя – ще одна загадка. Чому поет, який засуджував самогубство С.Єсеніна (до речі, вкрай непевне), буцімто вчинив так само? Версій існує багато, але зрозуміло одне: він поступово втрачав упевненість у своїх ідеалах (творчість останніх років переважно сатирична); крім того, самогубство було одним із головним мотивів у житті Маяковського. За словами Л.Брік, це було ніби хронічною хворобою Він кілька разів намагався піти з життя... і одного разу це закінчилося трагічно.

Після смерті ім'я В.Маяковського знову стало об’єктом політичної гри. Через 5 років після трагічного пострілу Сталі проголосив В.Маяковського “найкращим поетом епохи”. Великого бунтівника одягли у бронзу, зрівнявши гострі кути, а творчість пошматували на цитати, які, виокремлювали, справляли потрібне для влади враження.

Твори В.Маяковського непідвладні часові. За гуркотом і вибухами ритмів можна побачити і його епоху, і душу поета.

“Ніч” (1912 р.)

Це перший твір В.Маяковського, який відрізняється від його подальшої творчості, особливо щодо віршування, а в ідейній площині є виявом симпатій та антипатій поета, його світобачення. Автор змалював нічне місто як боротьбу темряви зі світлом. У цю боротьбу втягнуто людей і поета. Поет і натовп – давня антитеза в поетичному світі, але у В.Маяковського поет є антиподом і водночас голосом і серцем мешканців вулиць і майданів.

Ліричний герой вірша – дитя нічного міста, він стежить за змінами кольорів, які, до речі, дуже виразні (багряний, білий, жовтий), за рухом людей, що ховаються за дверима від ночі, і дарує їм “усміх у вічі”. Але у відповідь чує лише регіт балагана і залишається на самоті.

Червоний і білий відкинутий,

зжужмлений,

в зелений кидали жменями дукати,

а чорним долоням зібравшихся

вікон роздали палаючі жовті карти.

Вірш можна вважати однією розгорнутою метафорою нічного міста. Вікна, що засвічуються, поет порівнює з долонями, яким “роздали палаючі жовті карти”. Це порівняння побудоване на асоціаціях, викликаних життям нічного міста. Як футурист, В.Маяковський ненавидів міщанство, ситість, марнування часу.

Розмір, яким написано вірш, - амфібрахій, класичний метр; надалі поет відмовився від класичних розмірів і перейшов до тонічного віршування.

“А ви змогли б?” (1913 р.)

У цьому вірші вирізняється лексика двох видів:

1) слова, що змальовують світ буденності, позбавлений будь-якої мети (фарба, склянка, жерстяна риба, будень);

2) слова, які символізують існування іншого світу – прекрасного й духовного (ноктюрн, флейта, океан, поклики).

Тому у творі основним є конфлікт двох світів – бездуховного і духовного, що його перенесено в психологічну сферу.

Ліричний герой переживає недосконалість дійсності як свою особисту драму і як поштовх до дії. Він незадоволений міщанською буденністю, тому прагне все змінити силою своєї волі, творчості, фантазії.

“Я вмить закреслив карту буднів...”

Головний мотив вірша – прагнення до перетворення світу, пошуки духовного ідеалу в житті. Але героєві не досить того, що він сам бунтує проти застарілого й недосконалого, йому треба, щоб усе людство розпочало боротьбу з бездуховністю, міщанством, вульгарністю.

Питання, що його поет виносить у назву і фінал твору.

(“Ноктюрн зіграти ви зуміли б на флейті водогінних труб?”)

не потребує відповіді – воно риторичне, але вимагає дії. Це питання поділяє людей на ситих, байдужих і тих, хто здатний зробити буденне життя новим, яскравим, несподіваним.

Основні тропи – метафори та епітети (змазав карту будня, вилиці океану, поклики нових губ). Часто вживаються займенники “я” та “ви”, що пов’язані між собою за принципом контрасту і символізують антитезу “поет – юрба”, традиційну для ранньої поезії В.Маяковського.

“Послухайте!” (1914)

В.Маяковський звертається до теми призначення людини, сенсу її земного та зоряного існування і стверджує, що особистість не проживе без краси, яку створюють диваки-поети.

Послухайте!

Коли вже зорі запалив хтось –

Отже, в цьому потреба велика?

Отже – хтось бажає, щоб зорі світили?

Отже – хтось-таки називає ці плювочки перлинками?

Ліричний герой вірша – саме такий поет, для якого немає часових і просторових меж, він вривається до Бога, він причетн